Заперечувати Томос про автокефалію ПЦУ – означає заперечувати і ставити під сумнів автокефалії десяти із п’ятнадцяти православних церков. Про це в інтерв’ю Укрінформу сказав архієпископ Чернігівський ПЦУ Євстратій (Зоря). «Заперечувати Томос, заперечувати право Вселенського патріарха надавати Томос про автокефалію, – це заперечувати статус-кво і ставити під сумнів автокефалію 10 з 15 православних церков. Лише Константинопольський патріархат, Олександрійський, Антіохійський та Єрусалимський і Церква Кіпру були утверджені як автокефальні церкви у час Вселенських соборів. Всі інші, в тому числі Російська церква, отримали цей статус і були включені в Диптихи завдяки актам Вселенського патріарха. Тому ставити під сумнів цей порядок – це ставити під сумнів порядок, який є в цілому православ’ї», – підкреслив речник ПЦУ. Він додав, що згідно з Томосом, Православна церква України має не тільки обов’язки, але й права і одним з невід’ємних прав ПЦУ це – бути присутніми та брати участь у всіх Всеправославних заходах. «І тому ніяка нарада, ніяке зібрання не може бути визнане, як Всеправославне, якщо до нього не запрошена і не має можливості взяти в ньому участь Православна церква України, як 15-а в Диптиху православна церква. Не кажучи вже про те, що зібрання будь-яке Всеправославне, яке збирається не Вселенським патріархом, є незаконним і є порушенням канонічного порядку», – сказав архієпископ. «Тому, якщо Москва ініціює якесь зібрання, а ми бачили одне таке зібрання вже, яке намагалися провести і яке ніяких корисних плодів не дало, – то це лише намагання далі ігнорувати реальність і працювати на розділення православ’я», – підсумував архієпископ Євстратій (Зоря). Нагадаємо, архієпископ ПЦУ Євстратій розповів, що вакцинація не є порушенням релігійних норм.

Наше Братство продовжує раніше розпочату роботу над виявленням і представленням громадськості  затятих противників незалежності Православної церкви України, які співають в унісон московської пропаганди.

Знайомтесь, черговий кандидат до бази "Паноптикум" на нашому сайті -  єпископ Гедеон (в миру Харон Юрій Самуїлович), архієрей Московського патріархату, єпископ Макарівський, вікарій Київської єпархії.

Єпископ Гедеон народився 10 червня 1960 року у місті Одеса, в сім’ї робітників. Радянський період його біографії не дуже цікавий – навчання, армія, церква. У 80-х роках минулого століття він приймає чернецтво та отримує священицький сан. Проходить службу в Курську та Сибіру. У 1991 він перебирається в Штати, ймовірно, до свого брата – відомого художника Олександра Харона. У США Гедеон довгий час служить священником у м. Санта – Барбара, Каліфорнія.

В кінці 90-х Гедеон приїжджає до Києва і відразу ж отримує місце в елітному столичному приході - Іллінській церкві на Подолі. Її відвідувало багато представників бізнесу та політикуму. До кінця не ясно, на яких підставах Харон перебував в Україні. Громадянство України отримати автоматично він не міг, оскільки ще в 1991 році емігрував з Росії в США. За словами Гедеона, там він був військовим капеланом, хоча нам не вдалося підтвердити дану інформацію. Також, враховуючи заборону подвійного громадянства на території України, нам не вдалось з’ясувати, чи були у нього законні підстави для перебування на території України. Тому дані факти залишають для нас багато відкритих питань… В Україні Гедеон швидко адаптувався та розпочав своє кар’єрне зростання. У 2005 році він був призначений настоятелем київського храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці (Десятинної), а у 2009 році - намісником Різдва Пресвятої Богородиці Десятинного чоловічого монастиря Києва. У період здобуття Україною церковної незалежності отець Гедеон чітко вирішив підтримати єдність та «могутність» Московського патріархату. З інформації, яку нам вдалось зібрати, у жовтні 2018 року отець Гедеон і ще кілька єпархій подали аж три позови до Верховного суду проти Константинополя. У своїх позовах вони вимагали скасувати Томос для УПЦ, оскільки в ньому нібито містилось втручання держави у церковні справи. Позитивного результату для отця Гедеона годі було й чекати... Ні Константинополь, ні Варфоломій не збирався навіть й читати такого роду позови. Натомість сам Гедеон за свою прокремлівську позицію був покладений під детальну призми критики від патріотичної та проукраїнської частини суспільства. Результат за свою антиукраїнську діяльність був швидким, тому серед відомих пропагандистів Гедеон зайняв почесне місце у базі  даних «Миротворець». Викривальна кампанія проти Гедеона продовжилась та набрала обертів. У грудні 2018 один із народних депутатів України, а саме Ігор Луценко, опублікував фото, на якому зображено  паспорт громадянина РФ на ім’я відомого нам  єпископа Гедеона. Слідом за фото із російським паспортом народний депутат направив до Державної міграційної служби та Служби безпеки України запит, в якому говориться, що в 2007 році отець Гедеон був оштрафований за порушення правил перебування в Україні. З чого й випливає, що на той момент у нього не було українського громадянства. Коли історія з паспортом і громадянством Харона знайшла резонанс, то в мережі з'явилися фото його українського паспорта, виданого в 2011 році. При цьому громадянство Харон отримував в обхід комісії при Адміністрації Президента. На підставі ст. 8 Закону України «Про громадянство України» він отримав громадянство за територіальним походженням, виданим відділенням МВС у Волинській області. Про це повідомляється у відповіді на запит депутата Ігоря Луценка. Але згідно з реєстром Державної міграційної служби України, паспорт Харона є недійсним. Це саме той паспорт, який був виданий йому на Волині в 2011 році. Джерела у міграційній службі стверджували, що Харон дійсно отримав українське громадянство, але пізніше воно було анульовано, оскільки він надав недостовірні відомості при подачі документів. Додатково нашими зусиллями було знайдено інформацію про батька Гедеона - Харона. Як то кажуть: «Яблуня від яблуні далеко не падає». Саме Харон прославився зашкваром на політичну тему. Він заявив, що не визнає існування української нації, для нього це все єдиний російський народ. Цікаво, що зважився він на таку заяву, перебуваючи у далекій Америці, ймовірно, сподіваючись, що його слова не почують в Україні. Однак відео хтось злив в фейсбук, і воно миттєво поширилося по мережі. Майже також миттєво його видалили, але досвідчені користувачі встигли його зберегти. Досить підозрілі вчинки та кроки як Гедеона, так і його батька були приречені на поразку. У лютому 2019 року Гедеон був затриманий в аеропорту «Бориспіль» та депортований до Сполучених Штатів Америки через діяльність, яка загрожувала національній безпеці України. Сподіваємось, що у майбутньому єпископ Гедеон більше не турбуватиме нас своїми антиукраїнськими діями та висловлюваннями, а така сама доля - подалі від України - чекатиме усіх інших супротивників Української Помісної православної Церкви.

Буквально через декілька днів після історичного Об’єднавчого собору, внаслідок якого постала автокефальна Православна церква України (ПЦУ), Верховна Рада VIII скликання ухвалила Закон № 2662-VIII про зміну назви релігійних організацій, керівний центр яких розташований в країні-агресорі. І хоча в самому законі не названо церкву Московського патріархату, там одразу сприйняли це на свою адресу.

Закон був ухвалений 20 грудня 2018 року, набув чинності 26 грудня того ж року. На дворі кінець березня 2021-го, але проблеми, які покликаний вирішити цей закон, і досі актуальні, а сам закон на практиці так і не запрацював. Розбираємося, чому так сталося.

Зміст закону

Сам закон не містить конкретної прив’язки до якоїсь із конфесій, проте запроваджує певні принципи, за якими можна вирахувати підпорядкованість релігійної організації в Україні російському центру. Більше того, акцент робиться не на Росії, як такій, а саме на країні-агресорі. Це свідчить про те, що закон не є дискримінаційним за релігійною чи етнічною ознакою, проте направлений на захист національної безпеки та протидії агресорові. У самому законі сформульовано три ознаки релігійної підлеглості. По-перше, якщо в статуті української організації є згадка про підпорядкованість іноземному центру. По-друге, якщо в статуті іноземного релігійного центру є згадка про підпорядкованість організації в Україні. По-третє, якщо у статуті іноземного центру є згадка, що представник української організації входить до складу керівного іноземного центру. Якщо релігійна організація в Україні має хоча б одну з цих ознак, то вона, відповідно до закону, мусить змінити свою назву. Українська православна церква (МП), яка заявляє про свою духовну єдність із Московським патріархатом, відповідає всім трьом критеріям. Якщо коротко, то по першому пункті – статут УПЦ, розділ І, пункт 5; по другому пункті – статут РПЦ, глава Х; по третьому пункті – статут РПЦ, глава V, пункти 1 та 4. Це якщо коротко, але якщо відповідно до прикінцевих та перехідних положень закону, то Мінкульт мав провести релігієзнавчу експертизу і визначити релігійні організації, які підпадають під дію закону. І в міністерстві провели таку релігієзнавчу експертизу. Ґрунтовний та дуже об’ємний документ на понад 800 сторінок було опубліковано 26 січня 2019 року в офіційному виданні «Урядовий кур’єр». Там був повний перелік усіх релігійних організацій, які підпадають під дію закону з відповідним номером ЄДРПОУ та адресою, а це – понад 12 тисяч юридичних осіб. Відповідно до закону, саме з цього моменту – офіційної публікації – і мав би початися процес перейменування. Релігійним центрам, тобто єпархіям, монастирям та синодальним управлінням дали 4 місяці на перейменування, а звичайним громадам – 9 місяців. Тобто дедлайн перейменування для центрів був 26 травня, а для парафій – 26 жовтня 2019 року. У разі відмови виконати закон, статути цих організацій втрачають чинність. Однак цього не сталося.

Судові оскарження

Спочатку Закон вирішила оскаржити в Конституційному суді України група депутатів із тодішнього «Опозиційного блоку». Вони 18 січня 2019 року подали конституційне подання, яке суд прийняв. Проте двічі переносив розгляд справи. Останнього разу дедлайн встановили на 19 квітня 2019 року – за два дні до другого туру виборів президента України. І коли вже було зрозуміло, що влада зміниться, вирішили просто не розглядати цю справу і не призначати наступних дат розгляду. Відтоді закон фактично «підвіс» у Конституційному суді. «Підвіс», але не був визнаний неконституційним. Тобто, фактично він лишився чинним, але над ним Дамоклевим мечем і далі висить можливе рішення КСУ. Цього для блокування дії закону було, вочевидь, недостатньо і УПЦ (МП) подала свій позов до суду. До КСУ вони звертатися не могли, а тому пішли до сумнозвісного Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК). Суть позову – визнати наказ Мінкульту про проведення релігієзнавчої експертизи незаконним. І це при тому, що Верховна Рада саме законом зобов’язала Мінкульт це зробити. Але в ОАСК у цьому не помітили ніякої логічної суперечності і відкрили провадження і провернули наступну схему. Для того, аби у процесі розгляду релігійні організації УПЦ (МП) не втратили правомочність (скажімо, якщо б розгляд справи затягнувся і вийшов за дедлайн перереєстрації), то для них 22 квітня було ухвалено рішення про забезпечення позову, яким ОАСК заборонив вчиняти будь-які дії щодо реєстрації релігійних центрів УПЦ (МП) (загалом 266 юридичних осіб – єпархії та монастирі). На практиці це означає повну заборону вносити до ЄДР будь-які зміни стосовно цих релігійних центрів. Фактично, це повна заморозка та блокування процесу перейменування. Зроблено це на час розгляду справи, яка вочевидь теж гальмується. Останній раз ОАСК збирався по цій справі, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, 20 травня 2019 року. Тоді від Мінкульту вимагали усіляких деталей та дрібниць на кшталт: надайте листа, що ви отримали з реєстру статути УПЦ (МП), які ви аналізували; надайте докази, що ви отримали завірену копію статуту РПЦ (а він вочевидь брався з інтернету, оскільки є у відкритому доступі), а як ви перевіряли його автентичність; а хто входив до експертної ради, а які в них регалії; а надайте точну дату і час звернення до «Урядового кур’єра» з проханням оприлюднити експертизу і все таке інше. Можна було би ще попросити надати виписку по споживанню електроенергії для встановлення кількості годин, витрачених на проведення експертизи. Хоча, здається, і це ОАСК теж хотів отримати, коли вимагав надати інформацію «стосовно дати, часу початку та дати, часу закінчення релігієзнавчої експертизи». Коротше кажучи, забюрократизували цей процес по повній. Однак, за даними моїх джерел у Мінкульті, всі необхідні документи та свідчення по справі, міністерство надало. Після цього суд більше не збирався на засідання. І це зрозуміло. Адже поки триває розгляд – закон не виконується. Визнати наказ Мінкульту про експертизу, який прописаний законом, протиправним та незаконним – все одно що скасувати силу тяжіння. А тому єдиний варіант – затягувати з розглядом. Тим паче, що мораторій на перереєстрацію діє виключно на час розгляду справи в ОАСК і ніяким чином «не підв’язаний» під КСУ. Я більш ніж впевнений, що всі учасники цієї схеми – ОАСК та УПЦ (МП) це розуміли. Як з’ясували журналісти, скандально відомий очільник ОАСК суддя Павло Вовк через два дні, після того, як фактично призупинили дію закону про перейменування, їздив звітувати чи то брати благословення в митрополита Онуфрія. Але ці «вовчі послуги» все одно не вирішили питання комплексно, адже у рішенні ОАСК мова не йде про парафії. А саме вони становлять левову частку релігійних організацій (понад 10 тисяч юридичних осіб). Про парафії чи то забули, чи не знайшли способу вирішити питання. Але всі місцеві релігійні громади УПЦ (МП), які не змінили назви, фактично втратили чинність своїх статутів. Вони тепер не можуть вчиняти ніяких дій, допоки не приведуть документи у відповідність до Закону. Це означає, що вони не можуть укладати угоди, підписувати документи, відкривати рахунки в банках тощо. Навіть якщо вони, грубо кажучи, заборгують комунальникам за світло і їм його відріжуть, то наново підключити його вже не вийде. Однак це в теорії, а на місцях буває геть інше, і чиновники з місцевих ОДА можуть цілком і повністю заплющувати очі на це.

Що робити?

Що ж робити, аби закон нарешті запрацював? Ну, по-перше, слід розуміти, що закон вже діє стосовно місцевих громад, його ніхто не скасовував, не блокував, не оскаржував. Діє, але не факт, що виконується. І відповідальність за його виконання виключно на чиновниках з регіональних ОДА. По-друге, варто розділити справи у КСУ та ОАСК. Тяганина у першому нінащо не впливає, адже вона не скасовує дію закону. Тому те, що в КСУ «висить» ця справа, великої ролі не грає. А от затягування в ОАСК якраз навпаки – тримає на паузі виконання закону. Фактично зараз саме Окружний адмінсуд Києва блокує закон про перейменування церкви. Більше того, навіть якщо сама УПЦ (МП) захоче змінити назву, або, до прикладу, призначити до якогось із монастирів нового намісника, то зробити вона це не зможе, оскільки ОАСК заборонив будь-які зміни до реєстру. І тут фактично вони самі себе переграли, бо рано чи пізно настане потреба внесення змін, а от можливості вже не буде і це заблокує юридичну правомочність монастиря як юрособи. У часи пандемії, коли летальні випадки стаються доволі часто, це ще більш актуально. Ну і наостанок. Ключ до глобального розв’язання питання про перейменування в руках саме УПЦ (МП). Річ у тім, що в законі перейменуватися мають ті церкви, чий центр перебуває у країні-агресорі, там не має прив’язки до Росії чи Москви як такої. Отже, коли Кремль припинить гібридну війну проти України, тоді і сама ця норма перестане бути чинною. Церква Московського патріархату має чудову нагоду продемонструвати українському суспільству, що вона дійсно виступає за мир, переконавши Володимира Путіна припинити війну проти України і звільнити окуповані та анексовані території. Тоді і відпаде необхідність такого ненависного УПЦ (МП) процесу перейменування.

Дмитро Горєвой – релігієзнавець Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Українська філія безтомосної РПЦ (відома як УПЦ-МП) видала новий перфоманс. Так званий митрополит запорізький і мелітопольський Лука (за паспортом – Андрій Коваленко) оголосив анафему митрополиту Православної церкви в Україні Єпифанію і почесному патріарху ПЦУ Філарету. Анафему проспівали в одному з храмів гундяївської церкви. Митрополит Онуфрій наразі подію не прокоментував ніяк. Зразу треба зауважити, так званий митрополит Лука – не просто буйнопомішаний піп, що анафемами розкидується як гопник матюками. У 2018 – 2019 рр. він був тимчасовим членом «Священного синоду РПЦ», органу створеного більшовиками у 1917 р., що й досі керує московською церквою. Очолює «священний синод» сам московський патріарх Кирило Гундяєв. Одне це говорить про те, що так званий митрополит Лука – особа тісно пов’язана з центром керування РПЦ у Москві. Наразі незрозуміло, з власної дурної голови він видав цей перфоманс, чи виконав вказівку Москви? В обох випадках, цей крок – свідчення дрімучого ідіотизму московських попів. Так званий митрополит Лука – один з найбільш одіозних представників московської церкви. Це піп з його парафії відмовився відспівувати дворічну дитину, трагічно загиблу у Запоріжжі, бо дитина була хрещена в Київському патріархаті УПЦ. «Треба керуватися правилами, написаними до нас» – заявив тоді Лука. Просто нагадаю, що так звана РПЦ – церква самопроголошена у 15 ст., й відтак більше 140 років вона не була визнана світовим православ’ям. Як з’ясувалося нещодавно, московська церква ніколи не мала Томосу. Такі от «правила». Московський піп Лука відомий як категоричний противник помісної Православної церкви в Україні. Проте, оголошення анафеми владикам Філарету і Єпіфанію – ще одне свідчення того, що надмірна агресивність послаблює розумові здібності. По-перше, Філарет і Єпіфаній тепер у напрочуд гарній компанії. З такою впертістю московська церква анафеми оголошувала тільки одній людині – гетьману Івану Мазепі. По-друге, анафема – не той обряд, проводити який може кожен провінційний піп. Там існує свою внутрішня процедура і тепер прокоментувати цей перфоманс мусить митрополит Онуфрій. Навіть якщо промовчить – це теж буде позицією. Нарешті, так званий митрополит Лука оголосив анафему владикам Філарету і Єпіфанію в той момент, коли між ними постав серйозний конфлікт, і коли дикі висловлювання Філарета цитує вся російська преса. Фактично московські попи гучно заявили Філарету про те, що для них, і він, і Єпіфаній – одне рябе. У відповідних підрозділах ФСБ вчора хтось згриз собі лікті з пересердя. Проблем через божевільний перфоманс Луки-Коваленка сама РПЦ тепер матиме до біса білого. Якщо ви думаєте, що перфоманс з анафемою мене розізлив – ви неймовірно помиляєтеся. Навпаки. Я вважаю, що так званий митрополит Лука – дивовижний представник своєї організації. Його висловлювання треба розбирати на цитати. Бо саме такі особи, як закінчений сепар митрополит Іларіон Донецький, як дрімучий українофоб Агафангел Одеський і як агресивний мракобіс Лука – істинні представники РПЦ у її первинному незіпсованому вигляді. Саме ці дивовижні люди, є живими прикладами того, що РПЦ – дрімуче й агресивне збіговисько осіб, що мозками застрягли у часах Московського царства, з Третім Римом, прокляттями євреям, анафемами та тісною спайкою з московською імперією. Своїми діями вони підтверджують, мріють вони не про примирення і не про християнську смиренність. Вони мріють про катівні інквізиції і про єретиків на багаттях. У конкуренції з ПЦУ ієрархи української філії РПЦ ставлять на одне й те саме – на злобу і мракобісся. У 21-му ст. такими засобами РПЦ привернути до себе зможе лише дві категорії людей – переконану вату і патологічних невдачників, озлоблених на весь світ, але нездатних щось виправити у власному житті. Бути церквою маргіналів – майбутнє РПЦ. Саме завдяки особам на кшталт Луки-Коваленка. Тому – гуляй анафема! Джерело: фейсбук письменника, українського журналіста-блоґера Дмитра Вовнянка